24-Л

          Завдання на період карантину з української літератури :

27.04.2020

Тема: Іван Багряний.Основні віхи життя й творчості митця."Тигролови"-пригодницький роман

Тема: Проблема свободи й боротьби .Жанрові особливості роману "Тигролови"

Завдання

Хронологічна таблиця

Прочитати роман "Тигролови"

Подивитися фільм

Записати паспорт твору та ідейний аналіз

Виконати тестові завдання

                                      Біографія

Народився 19 вересня (2

жовтня) 1907 року в селі Куземині в сім’ї

муляра Павла Петровича Лозов’яги.

Мати майбутнього письменника —

Євдокія Іванівна Кривуша — походила із

заможного селянського роду із

села Куземинбіля Охтирки. У сім’ї, крім

Івана, виховувалися також син Федір і

дочка Єлизавета.

У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній школі, потім

закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступив до технічної

школи слюсарного ремесла, потім — до Краснопільської школи художньо-

керамічного профілю.

1922 року починається період трудової діяльності і активного

громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний

політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для

безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись

враженнями» (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

1925 року Іван працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у

газеті «Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші.

Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці

невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».

1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через

матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося.

Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки «Плуг», вступає до опозиційного

літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де

зближується з самовимогливими митцями слова: Валер’яном

Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-

Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких

пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та

всіляко переслідувано. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і

друкувався в журналах«Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція», «Червоний

шлях» та інших.

У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж

заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена

цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок» про графоманів.

1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька». Офіційною реакцією

на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі

«Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем

куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…».

В ув’язненні та на засланні

16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в

проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних

творів, таких як поема «Ave Maria», історичний роман «Скелька», поеми

«Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».

Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній

тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки

відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана

Багряного на Далекому Сході в 1932—1937 роках досі мало

відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча

в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) — тепер уже в таборі

БАМТАБу.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16

червня 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці

УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред’являють нове звинувачення — участь

чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. Хоч

тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня

1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав.

1 квітня 1940 року прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення

про контрреволюційну діяльність належать до 1928 — 1932 років, за що він уже

був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-

Лозов’ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний

повертається в Охтирку.

Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя — арешт, тортури,

втечу із заслання й повернення на батьківщину — письменник використав у

романі «Сад Гетсиманський».

Під час війни

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу

пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний

працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті

різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного

призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної

Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів.

Роман Івана Багряного “Тигролови”

Першим великим твором І. Багряного був роман «Звіролови» (1944; 1946

р. перевидано вже під назвою « Тигролови »). Цей твір він написав за 14 днів,

перебуваючи в Західній Україні. Спершу його було надруковано у львівському

журналі «Вечірня година» в 1944 р. Місцеві вчителі рекомендували своїм

вихованцям прочитати цей роман. Невдовзі його було перекладено німецькою

мовою й видано в м. Кельні трьома накладами, а також перекладено

англійською, французькою, голландською та іншими мовами. Загальний тираж

роману становив три мільйони.

Сучасники письменника згадують, що книжка мала великий попит у

закордонних читачів, особливо в Західній Німеччині — її купували молоді до

свят або до першого причастя. Жваво відгукнулася на нього й німецька

критика, яку «захоплюючий пригодницький роман» приваблював і цікавим

сюжетом, і майстерними, уражаючими описами, і сильними характерами.

Роман одразу високо оцінив В. Винниченко, передбачаючи велике творче

майбутнє авторові, і зауважив: «Він не може пройти безслідно в психіці

читача».

В основі «Тигроловів» — пережиті події під час заслання автора на Далекий

Схід, де він пізнав і суворі закони тайги, і життя українців-переселенців, і

смертельну небезпеку. Прототипом Григорія Многогрішного був сам автор.

Тому роман написано на одному подиху.

Іван Багряний: «Мені не треба було нічого вигадувати. Життя

товпилося в моїй душі і виривалося, як Ніагара. Країну, про яку я писав, я

любив, як свою другу батьківщину, хоч і потрапив у неї невільником… Я не

просто писав, я — живі І упивався тим життям, повтореним з такою

страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».

«Тигролови» написано в пригодницькому жанрі. Загалом у традиції української

літератури цей жанр не був особливо популярний, а тому й недостатньо

розроблений. У той час Багряний виступав своєрідним новатором.

Інша річ, що митець ніяк не міг впливати на цей процес, як і брати в

ньому фактичну участь — його твори було заборонено в УPCP, що тривало до

1990-х років.Однак візьмемо до уваги, що роман І. Багряного за ідейно-

стильовою структурою вирізняється з-поміж подібних творів. Він не лише

пригодницький, а й містить усі ознаки індивідуального стилю письменника, на

якому позначилося його неоромантичне світовідчуття. За стильовими ознаками

це неоромантичний пригодницький роман. У ньому:

 інтригуючий, динамічний сюжет;

 напружена фабула: читач постійно перебуває в емоційному напруженні;

 головний герой — романтична, сильна, мужня особистість, яка перемагає;

 проблема свободи людини, її боротьба за своє визволення;

 наскрізна гуманістична ідея перемоги добра над злом;

 промовиста символіка; зворушливий любовний мотив у сюжеті.

Звернімо увагу на інтригуючу зав’язку в романі: бачимо стрімкий потяг-

експрес, який мчить на Далекий Схід. Це вражаючий символічний образ, який

уособлює напружене, складне життя української людини у XX ст. У ньому

терзаються роздумами про своє майбутнє звичайні люди, яких перетворено на

безправних зеків. З-поміж них засуджений на 25-літнє ув’язнення Григорій

Многогрішний. Він тікає з поїзда, як із жорстокої, занедбаної реальності,

потрапляє на живописний острівець у тайзі, що зветься Зеленим Клином, наче в

мрію-казку.

У творі ця назва має не так реальний, як символічний зміст. Тут живуть

українці, колишні утікачі й вигнанці, яких колись розкуркулено радянською

владою. Тут вони створили свій, особливий український світ, наповнений

моральною чистотою і гармонією, духовністю, потягом до краси. Атмосфера в

родині старого Сірка, яка прийняла й порятувала Григорія, — тепла, довірлива,

домашня. Українці здавна славилися своєю гостинністю й доброзичливістю.

Звернімо увагу: отямившись уранці, Григорій уражений інтер’єром хати

Сірків, який так подібний до його рідногодому в Україні. Це також символічна

деталь

Сувора мати-природа цього Уссурійського краю готова прийняти,

обігріти, нагодувати всіх добрих людей. Саме такою змальовує її автор (він же

був і художником!) – яскравими, укрупненими мазками. Для української

літератури це екзотичні (незвичайні, дивовижні) пейзажі, створені на основі

вражень митця.

Саме на тлі такої пишної багатовікової природи розквітає кохання

Григорія до доньки Сірка Наталки. Без подібної зворушливої любовної історії

немислимий жоден романтичний твір. Образ цієї української дівчини І.

Багряний виписав з особливою любов’ю й ніжністю. Він покликаний уособити

всі найкращі риси нації, навіть ті, які він хотів би розвинути, закріпити.

Зокрема, це волелюбність, усвідомлення своєї належності до древнього роду,

гідність, гуманність, стійкість у різних ситуаціях, рішучість, сміливість, що

якось природно, закономірно поєднано з ніжністю, ліричністю, жіночністю.

Проте сюжет твору далекий од мрійливої сентиментальності, навпаки —

він напружений, динамічний, у ньому постійно відчувається мотив небезпеки.

Більше того: сюжет символічний. Сірки займаються незвичайним і

небезпечним заняттям: виловлюють у тайзі тигрів — гордих, сильних і грізних

звірів. На цьому автор акцентує по-особливому, адже проблема свободи у творі

— основна. Звернімо увагу: ці люди звірів не убивають, а лише ловлять, бо

вони надто цінують будь-яку свободу. Недарма у двобої з тиграми вони є

рівносильні, так само горді й незалежні.

Інша паралельна лінія сюжету — полювання майора НКВС Медвина за

молодим «тигром», нескореним Григорієм Многогрішним. Він підступно

вистежує його в тайзі, щоб у слушний момент убити. Проте в цьому двобої

однозначно перемагає Григорій — цим мовби кидає «виклик цілій системі».

Українці Зеленого Клину загалом протистоять силам зла, яке тут уособлено в

образі Медвина, протистоять і перемагають. Інакше бути не може —

письменник щиро вірить у перемогу добра. Усі стильові засоби в романі

підпорядковані утвердженню цієї ідеї, усі герої створені також за певним

задумом. Вони «живуть» у творі не зовсім самостійно, як би це було у творі

реалістичному, а за «вказівкою» автора, хоча логіку розвитку кожного

характеру не порушено, дія розвивається природно. І в цьому полягає

майстерність письменника.

Ораз Григорія Многогрішного, цього достойного правнука гетьмана

Демона Многогрішного, наповнено в романі досить багатогранним, глибоким

змістом. Він виписаний живими, хоча й дещо ідеалізованими, як для всякого

романтичного твору, фарбами. Водночас поєднав у собі суцвіття кращих рис

українського національного характеру. З його образом пов’язано втілення

основної ідеї твору. Тому він зміг зробити, здавалося, неможливе, —

вистрибнув на ходу зі спецеше-лона в ніч, невідомість, ураз змінивши неволю

на свободу, смерть на життя. Адже він урятувався, бо його підібрали люди з

тайги, його земляки-українці. Отже, він не скорився системі, не став покірним

рабом — і цим уже подав приклад усім іншим в’язням, подав їм надію на

визволення.

В образі Григорія чимало символічного, що передано за допомогою

багатьох художніх деталей. Ними автор мовби наголошує на важливих для

кожного українця моментах з історії народу. Наприклад, Григорій родом із

Трипілля; марить спогадами про Холодний Яр; за фахом він інженер-авіатор

(тобто «крилата» людина); він уразливий до людського горя й

неспріаведливості (звернімо увагу на його моментальну щиру реакцію на

ридання української дівчини).

Найголовніше, що через цей образ нескореного бунтівника І. Багряний

довів важливість для кожного за будь-яких обставин не розгубити своє душевне

багатство, зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну

особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло.

ВИКОНАТИ ТЕСТ  Код доступу 458763

   22.04.2020

Тема : Євген Маланюк.Художнє осмислення трагічної долі " Під чужим небом " " Стилет чи стилос " Призначення поета і поезії.Символічні образи.

Завдання

 Записати хронологічну таблицю

Ознайомитися з поезією та виписати образи символи

Написати ідейний аналіз

Євген Филимонович Маланюк. «З вірою в перемогу»

Євген Филимонович Маланюк народився 1лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року вселищі Архангород, яке розташувалося над річкоюСинюхою Херсонської губернії (тепер містечкоНовоархангельськ Кіровоградської області).Батько Є. Маланюка Филимон Васильовичпрацював учителем, а згодом повіреним умістечковому суді, захоплювався просвітницькоюдіяльністю, був режисером аматорськихтеатральних постановок, співав у церковному хорі, друкувався в часописах,виступав ініціатором відкриття гімназії. Євгенова мати Гликерія Яківна буладонькою військовика Стоянова, чорногорця з роду осадчих на землях НовоїСербії, заснованої ще за часів Катерини ІІ.Навчався Є. Маланюк в Архангородській початковій школі. Як і йогомолодші брати, Онисим та Сергій, він відзначався блискучими знаннями. Лишенайстарший із синів — Євген — продовжив здобувати освіту вЄлисаветградському земському реальному училищі. Навчання в підготовчомукласі хлопець завершив із відмінними результатами і згодом був звільнений відоплати, що полегшило долю малозабезпеченої сім’ї. Здібний учень стаєстипендіатом Єлисаветградського земства. Восьмирічне перебування у стінахзакладу (1906–1914), з яким у різні часи пов’язали свої долі Євген Чикаленко,Панас Саксаганський, Микола Садовський, Юрій Яновський, Гнат Юра та іншівідомі діячі, значно розширило світогляд Маланюка, пробудило в ньому творчіздібності, любов до літератури, живопису, театру. У тринадцятирічному віціхлопчина починає віршувати.1 914 року Є. Маланюк вступає до Петербурзького політехнічногоінституту, проте Перша світова війна стає на перешкоді навчанню. Восени тогож року юнак стає курсантом Київської військової школи, яку закінчує в січні1916 р. протягом кількох місяців служить у чині прапорщика в 39-му піхотномузапасному батальйоні на території Володимирської губернії, а з серпня 1916 р.у званні молодшого офіцера перебуває в 4-ій роті 2-го Туркестанськогострілецького полку на Південно-Західному фронті, потім потрапляє до 2-оїкулеметної роти.1917 рік приніс Є. Маланюкові чимало гострих вражень, потрясінь і втрат:жорстокі будні на фронтах Першої світової, Лютнева революція і несподіванавідпустка додому у зв’язку зі смертю батька (мати померла ще 1913 року),демобілізація з російської армії й участь у творенні УНР, служба в чиністаршини в Генеральному Штабі України. Пізніше стає ад’ютантом генералаВасиля Тютюнника, командувача Наддніпрянською Армією УНР, який помервід тифу на руках у свого ад’ютанта. Молодий офіцер болісно сприймавпоступовий занепад УНР.Після трьох літ відчайдушних битв за українську державність у жовтні1920 р. поет-патріот разом з іншими інтернованими захисниками УНРпотрапляє до таборів у Стшелкові та Шипіорні, а згодом у Каліші (Польща).Тут Є. Маланюк багато пише, зі своїми друзями Юрієм Дараганом, МиколоюЧирським, Максимом Гривою (Загривним) видає гектографічним способомжурнал «Веселка» (1922–1923), в якому й сам починає друкуватися. Інтернованівояки заснували аматорський театр, чоловічий хор, навіть балетні курси;влаштовували різні культурно-освітні акції. Але й таке насичене мистецьке йгромадське життя не применшувало туги цих людей за Україною. Є. Маланюкпрагнув розібратися, що привело до поразки УНР, до цього поневірянняспіввітчизників у чужих краях. Ці розмірковування просилися на папір увигляді щемливих, гірких і часто жорстких поетичних рядків.Восени 1923 року поет виїхав до Чехословаччини, де вступив нагідротехнічне відділення інженерного факультету Української господарськоїакадемії в Подєбрадах. Деякий час письменник входив до складу Лігиукраїнських націоналістів (ЛУН), співпрацював у журналі цієї організації«Державна нація». Є. Маланюкові пощастило навчатися у відомих професорів-співвітчизників Івана Шовгенева, Євгена Чикаленка, Сергія Шелухіна. Він бравучасть у численних літературно-мистецьких вечорах, дискусіях, щовлаштовувались у Подєбрадах, Празі, де здружився з Леонідом Мосендзом,Олегом Ольжичем, Оленою Телігою, Олексою Стефановичем, ОксаноюЛятуринською, Михайлом Мухіним… Знайомство з поетесою НаталеюЛівицькою-Холодною переросло в кохання, яке дуже змучило Євгена, ледь недовівши до самогубства.1925 року в Подєбрадах вийшла перша збірка віршів «Стилет і стилос»,яка стала неабиякою подією і в житті автора, і в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію: від цілковитогонесприйняття до надзвичайного захоплення. Цією книгою, як і наступною —«Гербарій» (Гамбург, 1926), Маланюк ствердив свої позиції поета-націєтворця,яким він не зрадить до самої смерті. Саме це: войовничий дух; звернення додержавницької і визвольної атрибутики у вигляді «заліза наших когорт»«свяченого ножа»; розміркування над долею сучасного мистецтва, покликаногослугувати високим ідеалам, — приваблювали молодше поколінняпредставників діаспори. Натомість старша генерація, схильна допоміркованості та нескінченних оплакувань недолі України, була простошокована різким тоном письменника, його зневажливими оцінками ізвинуваченнями на адресу земляків-малоросів, що ніяк не доростуть до рівнянаціїУ тому ж 1925 році в Подєбрадах Є. Маланюк познайомився зістуденткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини і невдовзі одружився з нею(заручини відбулися 5 липня, а вінчання 12 серпня в церкві святого Миколая уПразі). Проте 1929 року подружжя взяло розлучення. Євген, завершившиакадемію, подався на заробітки до Варшави. А Зоя залишилася навчатись уПразі.У 1920-х роках письменник плідно співпрацював із львівським журналом«Літературно-науковий вісник» (із 1932 — «Вісник»), редактором якого буввідомий політик, критик, літературознавець Дмитро Донцов. Зв’язки ззазначеним виданням не припинялися упродовж усього періоду перебування Є.Маланюка у Варшаві. У польській столиці організовується літературний гурт«Танк», до якого входять Ю. Липа, О. Теліга, П. Зайцев, Н. Лівицька-Холодна,А, Коломиєць, Ю. Косач та ін. Безперечним лідером групи був Є. Маланюк.Але коли гурт трансформувався в інше утворення — «Ми» — і став видаватиоднойменний журнал, що породило гостру полеміку з Д. Донцовм, склаласявкрай напружена ситуація. Є. Маланюк розірвав зв’язки з групою «Ми» іпоновив співпрацю з «Вісником».На варшавський період припадає вихід у світ наступних книг поета:«Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «ПерстеньПолікрата» (Львів, 1939), “Вибрані поезії (Львів; Краків, 1943). Значнопожвавлюється публіцистична і наукова діяльність Є. Маланюка, з’являютьсядесятки статей, нарисів, есе, в яких він осмислює набутки віітчизняної і світовоїкультури (Т. Шевченко, М. Гоголь, П. Куліш, Я. Щоголев, Г. Чупринка, І.Бунін, М. Бажан, С. Гординський, В. Ґренджа-Донський, Зореслав та ін.).Публікуються переклади з інших літератур (Шарль Бодлер, Йозеф СватоплукМахар, Микола Гумільов).У Варшаві поет познайомився з польськими митцями, такими як Ю. Тувім , Я.Івашкевич, Я. Лехонь — представниками відомої групи Скамандритів, а такожз Л. Подгорським-Околувом, С. Стемповським та Ю. Лободовським. Є.Маланюк намагався побудувати діалог між польськими та українськимимитцями, незважаючи на несприятливі політичні умови. Польські поети високоцінували творчість Є. Маланюка, перекладали його твори.У Варшаві доля звела Є. Маланюка зі співробітницею чеськогопосольства Богумілою Савицькою, що з часом стала його другою дружиною. У1933 році в подружжя народився син Богдан. Друга світова війна порушиласімейну ідилію. Богуміла все частіше виїздить із сином до рідних у Прагу, аЄвген підзаробляє, де може: вчителем у Варшавській православній семінарії,перекладачем текстів до кіно-хронік, часто живе надголодь.Є. Маланюк брав участь в обороні столиці Польщі від німецьких військ у1939 році. Після вступу на територію Польщі радянських військ письменникбув змушений податися вже на другу еміграцію, рятуючись від пильного окаенкаведистів, які на той час уже замордували його найкращого друга ЮріяЛипу. Отже, знову табори для переміщених осіб, бараки, випадкові заробітки.Така перспектива не влаштовувала Богумілу, тож подружжя оформилорозлучення, Євген сам подався назустріч новим випробуванням. Хоча версіяпро розлучення підтверджується не всіма біографами. Євгену довелосяпрацювати ліфтером, викладачем математики в німецькому місті Регенсбурзі, утаборі для біженців, що перебував в американській зоні окупації.У цей період Є. Маланюк усамітнюється, відсторонюється від активноїлітературної діяльності. Належачи до Мистецького українського Руху, нечастобере участь у його зібраннях, культурних акціях. 5 березня 1947 року студіядрами Йосипа Гірняка провела в Регенбурзі свято на честь 50-річчя Є.Маланюка.У червні 1949 року поет переїжджає до США, поселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім — в проекторному бюро, де й трудивсядо виходу на пенсію в 1962 р. У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головоюоб’єднання українських письменників «Слово». За океаном з’являються друкомйого збірки «Влада», «Поезії в одному томі», «Остання весна», «Серпень»;окремим виданням виходить поема «П’ята симфонія» (1954), що уславлюєдіяльність борців за українську державність — В. Тютюнника, М. Безручка таінших. Євген Маланюк продовжує працювати і в галузі публіцистики,літературознавства. Публікуються його монографії, статті, нариси. Це, зокрема,видання, що з часом отримали широкий резонанс: «Нариси з історії нашоїкультури» (1954), «Малоросійство» (1959), «Ілюстрісімус Домінус Мазепа —тло і постать» (1960), «Книга спостережень» у двох томах (1962; 1966).У 1962 році письменник ризикнув відвідати соціалістичну Польщу. Цебуло його останнє побачення з Варшавою, з багатьма спогадами про минуле.Зустрівся Є. Маланюк і з колишньою дружиною Богумілою, яка була щасливайого бачити. Ці дні, проведені недалеко від України, близької і водночаснедоступної, не були «отруєні» навіть діями таємної поліції. Однак, це лишеодна з версій. За іншою версією, поет не мав можливості побачитися здружиною, через небезпеку бути схопленим радянською розвідкою. Невідомійому люди з польської таємної поліції допомогли Євгенові врятуватися.Помер Є. Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку, і похований накладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі. Вже після смерті письменника умюнхенському видавництві «Сучасність» з’явилася впорядкована ним самимзбірка поезій «Перстень і посох» (1972), що стала його лебединою піснею.З вірою в перемогу(«Уривок з поеми»)Назва «Уривок...» підкреслює, що, на переконання поета, боротьбаукраїн-ців за волю ще триває. Адже вірш написано 1924 року, коли вже минув першийпекучий біль від поразки в національно-визвольних змаганнях і настав час при-йняти цю подію не лише як утрачений шанс відродити державу, а як один зетапівна шляху до безсумнівної перемоги в майбутньому. І тоді «поему» будезавершено.Автор проводить лінію спадкоємності в боротьбі українців занезалежність.І він сам учасник цієї боротьби, гордий «праправнук січовика».Про це свідчить і епіграф, слова бельгійського поета Еміля Верхарна: «Je suisun fils de cette race...»(«Я син своєї раси...»).Дослідник В. Панченко відзначив: «Противник матеріалізму, ЄвгенМаланюк вірив у Дух і Волю, тому й узявся за божевільно складне завдання:«перекодувати» українську вдачу, сформувати нового українця, випекти з йогодуші комплекси раба-малороса, породжені хворобами бездержавності». Поетпослідовно вибудовував тяглість традиції воїнів, тому й з української історіївирізнив лінію визвольної боротьби: згадав запорожців, воїнів БогданаХмельницького, гетьмана Івана Мазепу, повстанців-гайдамаків та їхніх лідерівМаксима Залізняка й Івана Гонту. Свобода понад усе, ліпше загинути вборотьбі, але не миритися з рабством.Саме такою є життєва філософія «раси»воїнів, що з нею ототожнив самого себе автор поезії.У творі чимало алюзій, і не лише історичних. Очевидно, що віршрозрахований на достатньо ерудованого українського читача. Утверджуючиволелюбний дух народу, автор в одному місці фактично цитує Т. Шевченка(«Вставайте! Кайдани порвіте!»). А полемічним «Не паралітик і не лірник /Народ мій...» відсилає читачів до вступу з Франкового «Мойсея»: «Народе мій,замучений, розбитий, / Мов паралітик той на роздорожжу...».Віра в майбутню перемогу становить ідейну основу твору. Адже післяпоразки національно-визвольних змагань гостро стояло завдання долатизневіру й розчарування, підтримувати натхненним словом українську громаду.

17.04.2020

Тема : Контрольна робота " Українська література 1920-1930 років. Література в Західній Україні

Варіант І

1. У 1918 році в Києві дядько Тарас (М. Куліш «Мина Мазайло»)…
А Виявив себе як комсомолець-ентузіаст.
Б Розповсюджував заборонену літературу.
В Усіляко прагнув відродити вітчизняне мистецтво.
Г Носив жовто-блакитний прапор.

2. Героїня твору М. Куліша «Мина Мазайло», яка сприйняла погляди Мокія щодо українізації.
А Мати.
Б Уля.
В Рина.
Г Баронова-Козино.

3.Суперечки персонажів твору «Мина Мазайло» М. Куліша точаться переважно навколо...

А Звичаїв та обрядів Малоросії.

Б Української мови.

В Походження прізвища Мазайло.

Г Політичних поглядів дядька Тараса та тьоті Моті.

4.За жанровою спрямованістю «Мина Мазайло» М. Куліша є...

А Трагедією.      Б Драмою-феєрією.     В Водевілем.       Г Комедією.

5. Яке порівняння в поезії «Зелена євангелія» Б.-І. Антонич пов’язує з образом весна?

А) дзбан;                                                            В) карусель;

Б) морель;                                                          Г) сон

6.Висловіть власну думку про вартість мистецтва, грошей, почуттів людини (за твором «Поза межами болю» О. Турянського).

7.Перечислити християнські і міфологічні мотиви у вірші Б.-І. Антонича «Різдво».

8. Напишіть твір-мініатюру на тему: «Над чим сміється М. Куліш у комедії «Мина Мазайло».

Варіант II

1.     Видатний митець, який поставив твір М. Куліша « Мина Мазайло» у Харкові.
А Г. Юра.
Б Л. Курбас.
В Л. Танюк.
Г С. Параджанов.

2.     Який художній засіб використав Б.-І. Антонич у рядках:

Гірське село, в садах морель,

І місяць, мов тюльпан, червоний?

А) порівняння;                                        В) синекдоху;

Б) епітет;                                                  Г) метафору

3.     Мокій (М. Куліш «Мина Мазайло») підтримував дружні стосунки...

     А З комсомольцями.                          

     Б Діячами вітчизняного мистецтва і культури.

     В Місцевими соціал-демократами.   

     Г Ученими філологами.

4.     Комедія «Мина Мазайло» М. Куліша ідейно спрямована з твором...

     А  І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля».         

     Б  М. Старицького «Талан».

     В  М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук». 

     Г  Т. Шевченка «Назар Стодоля».

5.     У творі «Поза межами болю» зображено:

      А. Першу світову війну.  Б. Велику Вітчизняну війну.

      В. Громадянську війну.  Г. Жовтневу революцію.

6.     Висвітліть актуальність проблем, порушених у п’ єсах М. Куліша.

7.     Написати тему та ідею вірша Б. –І. Антонича «Зелена євангелія»

8.     Напишіть твір-мініатюру за рядками із твору «Поза межами болю»: « Коли у тьмі і хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його вищих цінностей переможе смерть ».

17.04.2020

Тема: Еміграційна література." Празька школа " та її представники.

                            Еміграційна література XX століття

Література української діаспори або еміграційна література — література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з Укра­їни на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європей­ськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про- радянською літературною продукцією.

Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з’явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

Друга хвиля еміграції була пов’язана з поразкою національно- визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з’явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.

Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови­раження в еміграції з’явилося багато оригінальних літератур­них творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись­менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРІ були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав­данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест.

Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об’єднання виникали в англомов­них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об’єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.).

Особливо яскравою була творчість неформального об’єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і віддалені від політики.

Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали кон­такти «материкових» і діаспорних письменників. Загалом літера­тура діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.

Психологія поета-емігранта

•     Україна стає для поета-емігранта раною, болем, святістю, про­кляттям. Шукаючи «свою» Україну чи то в стилізації фоль­клору (О. Лятуринська, О. Стефанович), чи то в історіософ­ських розмислах про неї (Ю. Клен, Є. Маланюк), поети-еміг- ранти творили ідеалізований образ Вітчизни.

•     «Світогляд поетів-емігрантів,— говорить у передмові до анто­логії «Координати» І. Фізер,— був перевантажений неймовір­ною трагедією їхнього народу... Втрачена батьківщина і майже травматична туга за нею в творчості цих поетів-емігрантів є фактором великого значення. Вона часто-густо мобілізує їхню увагу, вона викликає надмірну ідеалізацію історичної минувшини... Україна для цих поетів була реальнішою дійс­ністю, ніж дійсність, у якій вони жили на еміграції».

                                                             16.03.2020

1.Тема :Життєвий та творчий шлях Валер'яна Підмогильного

                                                             


17.03.2020.

Тема : Світовий мотив підкорення людиною міста . 

Роман " Місто " - самоствердження інтерпретовані на національному матеріалі.

                                                      23.03.2020.

Тема : Зображення "цілісної " людини в єдності біологічного та духовного.                                                   

  Завдання

Записати хронологічну таблицюПрочитати роман "Місто " (скорочено )Записати ідейний аналіз твору ( паспорт твору )Написати твір-роздум " Чи підкорив Степан Радченко місто?"Виконати тестові завдання для закріплення вивченогоУПЧ .Прочитати новелу М.Хвильового " Кіт у чоботях "

Виконати тести  Код доступу 928062
 Виконати тест Код доступу 811716

     

Тестові завдання за романом 

              Валер’яна Підмогильного «Місто»

1. З якою метою Степан Радченко направлявся до Києва:

а) щоб оглянути місто;

б) розпочати власну комерційну справу;

в) вступати до інституту.

2. З наближенням міста Степан відчував:

а) радість та піднесення;

б) на душі стало тихо і мертво;

в) хлопця переповнювали сподівання на краще життя.

3. Де поселив крамар Степана:

            а) у власній вітальні;

            б) у столярній майстерні поруч із коровами;

            в) у сусідньому помешканні.

4. Про що йшлося в першому оповіданні Стефана Радченка:

            а) про історичне минуле Києва;

            б) про кохання до Надійки;

            в) про стару пощерблену бритву.

5. Як склалися подальші стосунки Степана з Надійкою:

а) Степан почував до Надійки відразу, бо ж вона була від села, що зблякло в ньому;

            б) хлопець палко покохав Надійку;

            в) молодята планували поселитися разом.

6. Пішовши з помешкання Гнідих після бійки з Максимом, Степан почував:

            а) схвильованість від втрати товариша;

            б) докори сумління перед господарем дому;

            в) турбувався за власний добробут.

  7  Яка причина остаточної зміни житла Степаном:

а) товариш Борис запропонував Степанові своє помешкання, переїжджаючи до іншого;

            б) сім’я Гнідих вигнала Степана;

            в) хлопцеві запропонували гуртожиток.

8. Чи продовжував Степан навчання:

            а) так, і навчався і надалі дуже сумлінно;

            б) ні, але планував обов’язково почати відвідування лекцій;

            в) хлопець вирішив, що інститут йому не потрібний, а Степан Радченко гарний і без диплома.

9  Де побачив Степан Максима, сина Гнідих:

            а) у театрі;

            б) у бібліотеці;

            в) у пивному закладі з сумнівною репутацією.

10 Охарактеризуйте матеріальний стан хлопця на той час:

            а) Степан був повністю забезпечений, тому що отримав гонорари від журналів, де надрукували його оповідання, а також мав платню за лекції;

            б) проблема грошей набувала дедалі загрозливіших форм, тому що всі заробітки йшли на пригощання Зоськи, нової знайомої Степана;

            в) матеріальної скрути хлопець не відчував.

11. За що сподобався Степан молодим літераторам:

            а) за винахідливість;

            б) за гостроту думок;

            в) за те, що не справляв враження людини сильної.

12. Степана Радченка призначили на посаду секретаря журналу:

            а) бо він сам  цього прагнув;

            б) мав неперевершений літературний хист;

            в) бо новий кандидат не зробив ще нікому жодного зла й тримався з усіма лагідно, подаючи кожному надію на себе впливати.

1.3Розірвавши стосунки з Зоською, Степан відчував:

            а) п’яне почуття волі;

            б) цілковиту самотність;

            в) нестерпні докори сумління.

14. Зустрівши Левка, Степан вирішив:

            а) запросити товариша в гості;

            б) повернутися на село;

            в) продемонструвати свої здобутки на літературній ниві.

15. Що стало на заваді до здійснення мрії:

            а) зустріч з Надійкою;

            б) Степана не звільняли з посади;

            в) хлопцеві не хотілося залишати своє нове помешкання.

16. Що додавало Степанові Радченку творчого натхнення:

            а) високі гонорари;

            б) почуття самовдоволення;

            в) нові, але недовготривалі зустрічі.

17.Залишившись у місті, Степан вирішив:

            а) продовжувати жити усталеним життям;

            б) шукати нових знайомств;

            в) писати повість про людей.

18 То хто ж став переможцем:

            а) місто знищило Степана;

            б) Степан підкорив місто;

            в) Радченко підкорив місто, але й місто підкорило його.

Тести онлайн

                                                            25.03.2020

  Тема : Життя і творчість Остапа Вишні.Оптимізм та любов до природи 

27.03.2020

Тема : Великий сміхолюб . Жанри комічного .
 Усмішки

 " Сом" "Як варити і їсти суп із дикої качки" 

 Тема :" Моя Автобіографія"-гумористична розповідь письменника про свій життєвий шлях .

Завдання :

  Вивчити життєвиий та творчий шлях Остапа Вишні.

  Записати жанри комічного.

  Записати визначення "Усмішка та Фейлетон "

  Прочитати усмішки

  Виконати письмово завдання.за творчістю митця.

   Для учнів:

  Біографія 

   Усмішка " Сом"

  Усмішка " Як варити і їсти суп із дикої качки "

 Моя Автобіографія

Виконати тест  Код доступу 174040

Виконати тест  Код доступу 108957

                                                               01.04.2020.

Тема : Контрольна робота .
Українська література 1920-1930 років.

 1.Встановити відповідність -за посиланням 

                                     Виконати тестові завдання

                      Виберіть правильну відповідь
1. Термін «Розстріляне відродження» ввів у літературу 

а) П. Тичина

 б) Ю. Лавріненко

 в) В. Сосюра

 г) М. Зеров

 2. Не є псевдонімом

 а) Хвильовий

 б) Косинка

 в) Зеров 

г) Вишня 

3. Поезія М. Рильського - це 

а) «Коли потяг у даль загуркоче»

 б) «Мова» 

в) «Київ – традиція

 г) «Пам'яті тридцяти»

 4. Микола Хвильовий заснував 

А) МАРС

 б) «Ланку»

 в) ВУСПП 

г) ВАПЛІТЕ

 5. Автором твору «Вершники» є 

А) Хвильовий 

б) Косинка 

в) Сосюра 

г) Яновський 

6. Темою п'єси М. Куліша є

 А) краса мови та українізація 

Б) національний нігілізм та міщанство 

В) українізація та міщанство 

Г) порівняльна характеристика української та російської мов

7. Про кого Є. Маланюк сказав такі слова: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась…

 а) про Сосюру

 б) про Косинку

 в) про Хвильового 

г) про Тичину 

8. До «неокласиків» НЕ належав

 а) Зеров

 б) Рильський

в) Драй-Хмара 

г) Сосюра 

9. З усіх творів новелою є

 а) «Вершники»

 б) «Мати»

 в) «Чухрен» 

г) «Місто» 

10. Перу Остапа Вишні НЕ належить твір 

а) «Отак і пишу…»

 б) «Сом»

 в) «Прекрасна УТ»

 г) «Чиб’ю» 

11. Автором твору «Місто» є 

А) Косинка 

б) Хвильовий 

в) Підмогильний 

г) Яновський 

 Підсумкове тестування (контрольне )

 Код доступу 104617

 Виконані завдання скидайте у групу чи на електронну адрусу.:

nataliawulik@gmail.com

      03.04.2020

Тема : Розвиток національного театру.Драматургія 1920-1930 років. Життєвий та творчий шлях Миколи Куліша.Співпраця з Л.Курбасем та театром "Березіль"

Тема : Сатиричне вдкриття бездуховності у комедії " Мина Мазайло".Розвінчення національного нігілігізму.

                                             08.04.2020.

Тема: Образи дійових осіб.Сценічне втілення.Актуалтьність твору у наш час.

Завдання : 

Записати біографію письменника та його творчий доробок.

Повідомлення (письмово або у вигляді презентації) роль

 Л Курбаса у розвитку театру.

Прочитати твір та скласти паспорт твору та виписати головних героїв.

Скласти " гронування " зарактеристики будь -якого персонажа

Для учнів 

Біографія

 " Мина Мазайло "

Аналіз твору 
   

Виконати тест  Код доступу 816177

                                         10.04.2020

Тема : Література в Західній Україні до 1939 .Життя і творчість Богдана -Ігоря Антонича "Різдво".Міфологічність образу,екзотикалемківського краю.

Завдання 

Вивчити та записати хронологічну таблицю

Ідейний аналіз поезії "Різдво"

                                            10.04.2020.

Тема : Осип Турянський.Поема "Поза межами болю".Поема у прозі,що хвилює,єднає серця,звільняє і просвітлює душу.

Завдання 

Записати життєвий та творчий шлях письменника .
Прочитати поему та записати паспорт твору 
Створити бук трейлер до твору
Виконати тест

                                    15.04.2020.

Тема:Біологічні інстинкти і духовна воля до життя.Ідея пепемоги духа над матерією.

Завдання
Написати твір есе за твором на тему :"У чому сенс життя"?

Осип Турянський — Поза межами болю (скорочено)

Аналіз твору «Поза межами болю» (О. Турянський)

Фільм 

Тест :Осип Турянський. "Поза межами болю"

Код доступу 

397178