Будова слова .Словотвір
Тести👉 https://zno.osvita.ua/ukrainian/tag-budova_slova_slovotvir/
https://sites.google.com/site/kabinetukr/ukraienska-mova/povnij-kurs-ukraienskoie-movi-dla-pidgotovki-do-zno
УКРАЇНСЬКА МОВА. ПІДГОТОВКА ДО ЗНО
ФОНЕТИКА. ОРФОГРАФІЯ
Позначення звуків мови на письмі
Графіка (від гр. grapho — письмовий) — це розділ мовознавства, який вивчає сукупність мовних знаків для передачі на письмі усного мовлення. В ідеальному варіанті кожний звук мовлення повинен мати своє графічне позначення (літеру).
Для передачі звуків української мови на письмі використовують особливі знаки — літери. Сукупність літер мови, розташованих у певному усталеному порядку, називають алфавітом. Слово «алфавіт» належить грецькій мові,— це фактично перелік перших літер грецького алфавіту, «альфи» і «бети» (віти). Українським варіантом цієї назви є «абетка».
В українській абетці для передачі на письмі звуків існує 33 літери, два типи накреслення: велика літера й мала літера. Голосні звуки позначаються а, о, у, и, є, і, а також є, ю, я, ї, які передають використані 10 літер на позначення голосних.
На позначення приголосних звуків уживаються 22 літери (2 африкати дз, дж). Кожна літера має свою назву. Наприклад: в — ве, м — ем, ф — еф.
Літера Назва літер Літера Назва літер
Аа а Нн єн
Бб бе Оо о
Вв ве Пп пе
Гг ге Рр ер
Ґґ ґе Сс ес
Дд ДЄ Тт те
Ее є Уу У
Єє йе фф еф
Жж же Хх ха
Зз зе Цц це
Ии и Чч че
Іі і Шш ша
її йі Щщ ща
Йй й (йот) ь м'який знак
Кк ка Юю йу
Лл ел Яя йа
Мм ем
Українське письмо належить до буквено-звукового типу. В українській графіці більшості літер притаманний один звук. Проте повної відповідності між звуками й літерами немає. М'які приголосні звуки, крім [й], позначаються тими самими літерами, що й парні з ними тверді. М'якість приголосних позначається по-різному: літерами і, я, ю, є, м'яким знаком.
Одна літера може позначати два звуки: щирий — [шчирий], яблуко — [йаблуко]. Один звук може позначатися кількома літерами: дзвінок — [цзв'інок], лінь — [л'ін']. В українській абетці є також ь (м'який знак), що не передає звуків, а тільки вказує на м'якість приголосного, та знак надрядковий — апостроф, який позначає тверду вимову попереднього приголосного.
Склад
Склад вважається найменшою одиницею мовлення, складові елементи якої тісно пов'язані між собою через акустичне звучання й артикуляцію.
Склад — це один голосний звук або декілька звуків у слові, які в процесі мовлення вимовляються за допомогою єдиного поштовху повітря.
Склад утворюється з одного й більше звуків, головною вимогою є обов'язкова наявність у складі голосного. Голосні звуки вважаються складотворними. Від кількості голосних у слові залежить кількість складів. Інші звуки мовлення можна вважати нескладотворчими (нескладовими).
Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові.
Наприклад: сова — со-ва, корова — ко-ро-ва, схил — схил, висвітлити — ви-світ-ли-ти.
Склади у слові бувають відкритими й закритими.
Відкритий — це склад, який закінчується голосним звуком. Наприклад: во-ля, мо-ре.
Закритий — це склад, що закінчується на приголосний. Наприклад: сміх, свіч-ка, річ-ка.
В українській мові переважає кількість відкритих складів. Це робить мову більш милозвучно
Наголос
У процесі мовлення не всі приголосні вимовляються з однаковою звуковою інтенсивністю. Наголос — це виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу.
Склад, на який припадає наголос, називається наголошеним (сильним). Усі інші склади в слові — ненаголошеними (слабкими). Наголос у складі надає йому більшої інтенсивності й тривалості при вимові. Голосні й приголосні наголошеного складу вимовляються чітко й виразно.
Наголос присутній у кожному повнозначному слові. Але службові слова найчастіше наголосів не мають.
Складні слова, крім головного наголосу, можуть мати побічні (додаткові) наголоси. Наприклад: вічно′зеле′ний, висо′коорганізо′ваний.
Наголос в українській мові є вільним, тобто може належати будь-якому складу в слові, бути незакріпленим за певним складом.
В українській мові наголос також є рухомим, оскільки при змінюванні слова може переміщуватися з одного складу на інший. Наприклад: вода′ — во′ди, земля′ — зе′млі.
Завдяки наголосу можна розрізняти слова у тому випадку, коли звукове оформлення слів є тотожним. Наприклад: обі′д — о′бід, по′тяг — потя′г.
Фонетичний запис
Фонетичний запис (транскрипція) передає на письмі точну вимову звуків з тими змінами, яких звук зазнає у процесі мовлення. Для транскрибування тексту використовують літери алфавіту й додаткові позначки.
Основні правила й позначки транскрипції такі:
1. У транскрипції немає великих літер, усі слова пишуться з малої літери.
2. Текст чи слово, що транскрибується, береться у квадратні дужки [ ].
3. [′ ] — скісна рисочка над голосним або після нього позначає наголос: [голова′], [лі′тера], [ду′мка].
4. [´ ] — менша скісна рисочка вгорі після приголосного позначає м'якість попереднього приголосного: [ден´], [т´ін´], [н´іс], [л´іто].
5. Кожен звук слід позначати одним окремим знаком (літерою), і кожна літера має позначатися тільки одним звуком. Тому в транскрипції немає йотованих літер я, ю, є, ї і літери щ, які позначають два звуки [йа, йу, йе, йі, шч]: яма — [йама], юність — [йун´іс´т´], єдність — [йед´н´іс´т´], їжак — [йіжак], щастя — [шчас´т´а].
6. Знак [' ] після приголосних передає напівпом'якшення: [в'ітер], [ж'інка].
7. На позначення довготи звука вживається двокрапка [:]: [жит:´а], [знан:´а], [розр´іс:´а].
8. Для позначення злитої вимови африкатів [да, дж] використовується дужка вгорі над літерами: [дзв´інок], [джм´їл´].
9. [˘ ] — маленька дужка над і або у вказує, що це напівголосний — напівприголосний звук: [буу˘], [жиу˘], [шоу˘к], [м˘'іф], [в˘'ійна].
10. [еи, ие] — маленькі літери збоку вгорі вказують,до якого звука наближається звучання: [сеило], [чеирвоні], [виешнева].
11- [|]> [| |] — одна вертикальна риска показує звичайну паузу (на місці коми, тире), дві вертикальні риски через рядок показують тривалу паузу на межі речень: [йак парос´т´ винограднойі лози | плеикаітеи мову | пи˘л´но й неинастан:о пол´і'т´ бурйа'н].
Послідовність фонетичного розбору слова
1. Назвати аналізоване слово.
2. Указати кількість складів; визначити, які з них закриті, які — відкриті.
3. Указати наголошений склад.
4. Назвати голосні звуки, особливості їхньої вимови.
5. Назвати й охарактеризувати приголосні звуки, особливості їхньої вимови.
6. Указати кількість звуків у вимовленому і кількість букв у записаному слові, прокоментувати співвідношення між ними.
Зразок фонетичного розбору слова
1. Берешся — [беирес:´а].
2. У слові три склади: бе-ре-шся, усі відкриті.
3. Наголос падає на другий склад.
4. Голосні звуки: [еи], [є], [а]; [еи] — звучання є наближається до и.
5. Приголосні звуки: [б], [р], [с:´]. Звуки [б], [р] — дзвінкі, тверді, [с:´] — глухий, м'який, подовжений.
6. У слові 7 літер, б звуків, буквосполучення шс позначає один подовжений звук [с:].
Ненаголошені голосні, їх вимова і позначення на письмі
В українській мові ненаголошеними голосними називаються такі, що складають ненаголошені склади, їх вимова є нечіткою й невиразною. Тому ненаголошені є, и, о наближаються до близьких за вимовою звуків [еи], [ие], [оу].
У складах з ненаголошеними є та и пишеться та сама літера, що й під наголосом: великий, величезний, бо ве'лич; держу', бо оде'ржати; клекоті'ти, бо кле'кіт; несу', бо прине'сений; ш'потіти, бо ше'піт; крив'є, бо кри'во; трима'ти, бо отри'мувати; широ'кий, бо ши'роко.
Е завжди пишеться:
1. У групах -ере- й -еле: берег, дерево, серед; зелень, пелена, селезень, шелест.
2. У суфіксах -еня-, -єн-, -енк, -еньк-, -ер(о), -есеньк-, -ечк-, -тель: козеня, доручений, Юхименко,рученька, семеро, малесенький, книжечка, вихователь.
3. Коли е при зміні слова випадає: березень, бо березня; вітер, бо вітру; мітел, бо мітла; справедливий, бо правда; хлопець, бо хлопця.
И пишеться:
1. Відповідно до вимови після твердих приголосних: кисень, пити,риба, тин, сирий.
2. У ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти, гриміти, дрижати, кривавий, криниця, стриміти, тривати, тривога; глитати.
3. У словах іншомовного походження після д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р: дизель, динамо, стимул, математика, позиція, система, режим, ширма, риф.
Ї на позначення звукосполучення й + і пишеться:
1. На початку слова і після голосного: їдальня, їдкий, їх, їхати, гаї, Україна, мої, твої.
2. Після м'якого приголосного (на письмі — з м'яким знаком): Ананьїн, Віньї.
3. Після твердого приголосного (на письмі — з апострофом): з'їзд, під'їхати, Захар'їн.
4. Також в іншомовних словах після голосного: архаїчний, героїзм, егоїзм, еліпсоїд, наївний, прозаїк, руїна, целулоїд.
Немає коментарів:
Дописати коментар